Екосистемна адаптація до зміни клімату (EA)
Цілісний та партисипативний процес екосистемної адаптації є спрямованим на напрацювання стратегій, регіональних та місцевих заходів, з метою адаптації до кліматичних змін, шляхом підвищення функціональної спроможності екосистем, одночасно захищаючи та розвиваючи основні екосистемні послуги для населення. EA володіє необхідним потенціалом для збереження та розвитку визначних для існування функцій та послуг екосистеми, а також пов'язаного з ними синергізму у контексті сталого розвитку.
Фундаментальним пунктом відправлення EA є збереження існуючих функціональних екосистем, оскільки вони вже надають і забезпечують безліч функцій, серед яких послуги регулювання, забезпечення та культурні екосистемні послуги (пор. Загальна міжнародна класифікація екосистемних послуг - CICES).
З метою забезпечення збалансованого збереження та сталого використання біорізноманіття, екосистем та їх послуг, була затверджена програма “Людина та біосфера” (MAB) Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО). З неї випливає, що біосферні резервати повинні виконувати функції модельних регіонів сталого розвитку. Місцевих жителів заохочують та підтримують на шляху до застосування екологічно та соціально стійких методів отримання доходу та засобів існування і, таким чином, захисту функціональних екосистем та соціальних мереж, як для існуючих, так і для майбутніх поколінь.
Основні напрямки діяльності
Активна участь місцевого населення, регіональних експертів, НУО та зацікавлених сторін є вирішальними для детального аналізу ситуації, з метою формування стійких структур, які сприятимуть залученню населення та третіх сторін, обміну між ними та розбудові місцевого потенціалу. Місцеве населення було ознайомлене з темою EA, яка активно формувалася у цьому процесі, у формі семінарів, інформаційних стендів, проектних груп, спеціалізованих профільних груп та інформаційних брошур. Місцеві знання та готовність долучитись до цього процесу є головними критеріями успіху проєкту.
EA слід приділяти більше уваги на плановому та стратегічному рівнях. Необхідність та потенціал сталого регіонального розвитку мають бути чітко визначеними та досяжними. Забезпечення інтеграції та консолідації EA на політичному рівні можливе шляхом активної участі та залученню зацікавлених сторін і посадових осіб (на регіональному та державному рівнях). Основою структури планування повинні стати каталог заходів, стратегічні документи, технічна документація та робочі плани.
Для впровадження EA важливою є юридична основа. Структура міжнародного законодавства визначає основу національного правового регулювання, однак, на відміну від інших галузей міжнародного та національного права, зміна клімату є відносно новою темою, яка вимагає додаткових досліджень, розвитку та операціоналізації. Саме тому, концепція EA опосередковано розглядається лише в невеликій кількості стратегій та галузевих правових актів і майже не застосовується.
Законодавча база та політичні процеси
Для вирішення проблем зміни клімату, а також усіх його несприятливих впливів на екосистеми та людину важливою є правова основа. На жаль, реальне значення зміни клімату внаслідок діяльності людини тривалий час нехтувалось на політичному рівні і досі не вважається безперечним. Отже, правова база з питань пом’якшення зміни клімату та адаптації до його наслідків є відносно новою сферою права. У 1992 р. було прийнято Рамкову конвенцію Організації Об'єднаних Націй про зміни клімату (РКЗК ООН), яка є першопрохідним документом щодо змін клімату. Одним з важливих аспектів конвенції є надання можливості екосистемам природним чином пристосовуватися до зміни клімату (стаття 2), забезпечуючи достатній часовий проміжок. Поряд із необхідними заходами щодо пом'якшення наслідків, РКЗК ООН чітко згадує дії та співпрацю, як проекти чи заходи щодо адаптації до зміни клімату (ст. 4. Д). На даний момент у РКЗК ООН є 197 країн. Після встановлення РКЗК ООН на початку дев'яностих років, міжнародне законодавство про зміну клімату прогресувало прийняттям Кіотського протоколу в 1997 році. Встановлюючи принцип "загальних, але різних обов'язків", цей договір в першу чергу покладає зобов'язання скоротити викиди парникових газів на розвинуті країни. До дати закінчення терміну дії Кіотського протоколу в 2012 році була прийнята Поправка Дохи. Однак наближається і її дата закінчення - 2020 рік. Для посилення імплементації Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату (РКЗК ООН) у 2016 році було ухвалено Паризьку угоду. Договір посилює підтримку країн, що розвиваються, у боротьбі зі зміною клімату (ст. 3) та досягнення амбітної мети - утримати глобальну температуру в цьому столітті набагато нижче, на 2 градуси Цельсія вище доіндустріального рівня та докласти зусиль для обмеження підвищення температури до 1,5 градуса Цельсія (ст. 2 літ. А). Адаптація до зміни клімату є однією з головних цілей угоди, що визначається як підвищення здатності адаптуватися до несприятливих наслідків зміни клімату та сприяти стійкості клімату (стаття 2 б). Для досягнення цілей, встановлених Паризькою угодою, кожна сторона зобов’язана підготувати національно визначені внески. Адаптація до зміни клімату детально регламентована у статті 7 договору. Заходи щодо процесів планування, викладені в цьому положенні, включають: - здійснення заходів з адаптації, (ст. 7, 9 а) - формулювання та реалізація національних планів адаптації, (ст. 7, 9 б) - оцінка впливу зміни клімату та вразливості. , з метою формулювання національно визначених пріоритетних дій з урахуванням вразливостей місць та екосистем, (ст. 7, 9 с) - моніторинг та оцінка та навчання з планів, політики, програм та дій з адаптації (ст. 7 9 г); та - створення стійкості соціально-економічних та екологічних систем, у тому числі шляхом диверсифікації економіки та сталого управління природними ресурсами (ст. 7, 9 д)
Для ситуативного аналізу та обґрунтування просторових рішень були виготовлені та використані супутникові знімки та карти. Вони містять просторовий огляд типів та розподілу екосистем, гідрологічних умов, усереднених температурних кластерів та вразливості, тобто відображають розподіл стресового впливу в екосистемах біосферних резерватів. Дані цільові карти повинні стати інструментами у процесі прийняття рішень задля визначення районів, де потреба в заходах EA (у різних її аспектах) є найбільшою.
